Репринтне видання подорожніх записів відомого свого часу письменника князя Івана Михайловича Долгорукого, в яких він ділиться своїми враженнями про подорож до Києва. Тревел-блог 200 річної давності! Путешествіе въ Кіевъ въ 1817 году Сочиненіе князя Ивана Михайловича Долгорукаго Рік: Репринт 2010 року Сторінок: 220 Мова: дореформена російська

Пам’ятки української мови XVII ст. «Лексикон словенороський» Памви Беринди — визначна пам'ятка східнослов'янської лексикографії початку XVII ст. Праця П. Беринди є важливим джерелом вивчення словникового складу української мови XVII ст., а також цінним посібником при читанні українських, російських і білоруських пам'яток, писаних церковнослов'янською мовою. У передмові подається мовно-історичний та палеографічний опис пам'ятки. Надруковано з видання 1627 р. фотомеханічним способом. Памво Беринда – український енциклопедист і мовознавець, лексикограф, письменник і поет, друкар, гравер. Один із найвидатніших постатей культурно-освітнього руху Галичини та України першої половини ХVII століття. 20 серпня 1627 року вийшов друком перший словник української мови Памви Беринди – “Лексіконъ славенноросскій і именъ тълкованіє”. Майже 30 років вчений-лексикограф Памво Беринда присвятив праці над словником, продовжуючи вносити корективи в свою роботу навіть під час друку. У словнику 6 982 слова написані церковнослов’янською мовою того часу, де подається тлумачення і переклад українською. Сам словник складається із двох частин: “Лексіконь” та “Имена свойственная”, в якому зібрані загальні назви неслов’янського походження, тлумачення топонімів й антропонімів. Головною метою словника було відновлення церковнослов’янської традиції літературною мовою. Щоб у такий спосіб протистояти польському наступу й католицизму. Праця відіграла величезну роль не тільки в становленні української лексикографії, а ще й білоруської, румунської та російської. Його поява стала своєрідною революцією в слов’янській лінгвістиці. Адже в ті часи на територіях Західної Європи письмовою мовою була латина. У Східній Європі, де мешкали православні – давньоболгарська-церковнослов’янська. Але мова, якою розмовляли українці, була абсолютно відмінною від книжкової. Таку розбіжність і взявся впорядковувати невтомний дослідник Памво Беринда. «Лексикон словенороський Памви Беринди» Видавництво Академії наук Української РСР, Київ 1961 Мова: українська Сторінок: 271

Культове видання 1990-х. Надруковане за виданням Івана Тиктора (Львів 1936/Вінніпег 1953), воно стало основним джерелом для всіх, хто хотів дізнатись про українську військову історію більше ніж написано в пострадянських підручниках 1990-х. Структурно ділиться на наступні частини: 1. Військо княжих часів 2. Запорозьке військо 3. Збройні сили сучасної доби (перша четверть 20 століття) Останній розділ висвітлений найкраще, що й не дивно, адже автори жили в той час, а деякі і самі творили цю історію. Історія українського війська /від княжих часів до 20-х років XX ст./ Видання 4-е, змінене і доповнене Автори: Іван Крип'якевич, Богдан Гнатевич, Зенон Стефанів, О. Думін, С. Шрамченко Рік: 1992 Львів, видавництво "Світ" Розміри, см.: Довжина 24,5, ширина 17,5, товщина 4 сторінок: 702 вага 0,988 кг